Анатолій Дідур, співвласник і голова наглядової ради молокопереробного підприємства ПрАТ «Куликівське молоко»: Чому важливо на законодавчому рівні врегулювати відносини між торговельними мережами та виробниками харчових продуктів.
Джерело: Економічна правда.
Співпраця з торговельними мережами ніколи не була простою для постачальників.
Відстрочки в оплатах, які часто значно перевищують строки реалізації товарів, необґрунтовані повернення продукції, різного роду бонуси та інші механізми впливу на постачальників не є новиною.
І якщо ще донедавна виробники харчових продуктів готові були миритися з таким станом справ, то останні тенденції змушують переробників акцентувати увагу на важливості законодавчого врегулювання відносин між ними та торговельними мережами.
До цього підштовхують і рекордно високі ціни на енергоносії (на момент написання цієї колонки ціна на газ підвищилась до 57 грн/1 м3), і дефіцит сировини в багатьох галузях та демпінг цін з боку імпортної продукції.
На прикладі молочної галузі можу сказати, що відстрочки у понад 30 днів на продукцію з короткими строками придатності не дають змоги розвиватись бізнесу.
При тому, що відстрочки, прописані у договорах є занадто довгими, багато мереж не виконують оплати навіть у ці терміни.
Така ситуація значно погіршує касову дисципліну постачальників, даючи підприємствам торгівлі змогу кредитуватись за наш рахунок, в тому числі і для закупівлі імпортної продукції, яка в подальшому витісняє українську молочку з полиць.
У свою чергу, різного роду бонуси та додаткові платежі перекладаються на плечі постачальників, які і так затиснуті в лещата між цінами на сировину, енергоносії, паливно-мастильні матеріали і реальною купівельною спроможністю кінцевих споживачів – нас з вами.
Нещодавно Спілка молочних підприємств України узагальнила дані щодо собівартості молока.
Наприклад, відпускна ціна пляшки молока в ПЕТ-пакуванні жирністю 2,5% і об’ємом 900 грам — 19,88 грн без ПДВ. При цьому витрати виробника складають 19,42 грн.
За даними Спілки, середня ціна такої пляшки молока на полицях супермаркетів складає 31,10 грн з ПДВ.
Віднімаємо ПДВ 20% і отримуємо ціну 25,92 грн. Тобто в ціні пляшки молока частка торговельної мережі складає 30,4%, у той час як маржа переробника — в межах мізерних 2,4%.
Радує те, що за останній час питання зрушило з місця. Протягом вересня-жовтня було подано одразу п’ять законопроєктів, щоб врегулювати відносини між постачальниками і торговельними мережами.
Це законопроєкт №6068, три альтернативних — №6068-1, 6068-2 і 6068-3 та законопроєкт №6155. На думку більшості профільних асоціацій, найбільш збалансованим є законопроєкт № 6068-3, який максимально враховує інтереси всіх стейкхолдерів.
Всі законопроєкти покликані в тій чи іншій мірі перейняти європейський досвід для протидії недобросовісним діям щодо постачальників.
Так, ще в 2019 році Європейський парламент прийняв Директиву “Про недобросовісні торгові практики у ланцюгу постачання сільськогосподарських та харчових продуктів” №2019/633.
Вона встановлює мінімальний перелік заборонених недобросовісних торгових практик у відносинах між торговими підприємствами та постачальниками у ланцюгу постачання сільськогосподарських та харчових продуктів.
Такі практики поділяються на “чорні” (заборонені незалежно від обставин) та “сірі” (за попередньою домовленістю постачальника і покупця). До “чорних” практик, яких законодавець виділив десять, серед іншого відносяться:
- оплата за поставлені сільськогосподарські та харчові продукти, які швидко псуються, пізніше 30 днів з дати поставки;
- стягнення з постачальника платежів, які не пов’язані з постачанням продуктів;
- перекладання ризику щодо втрати та псування продуктів на постачальника;
- покладення на постачальника компенсації витрат на розгляд скарг з боку клієнтів та інші. Всього їх десять.
До “сірих” практик законодавець ЄС відносить зокрема такі:
- повернення продавцеві нереалізованої̈ продукції̈;
- оплата постачальником послуг з промоції̈;
- оплата постачальником послуг з маркетингу;
- оплата постачальником рекламних послуг.
Повертаючись до поданих законопроєктів, варто відзначити, що спільним для всіх них є також встановлення строків оплати за поставлений товар.
Хоча самі строки різняться, законодавче врегулювання є вкрай необхідним, адже дає змогу виробникам зменшувати касові розриви і чіткіше прогнозувати свої грошові потоки.
З огляду на критичну ситуацію в багатьох галузях харчової промисловості, якнайшвидше врегулювання вищезазначених відносин є надзвичайно важливим.
Саме виробничі підприємства створюють основну кількість робочих місць в країні, наповнюють загальнодержавний та місцеві бюджети податками, є “прив’язаними” до конкретних місцевостей, а тому соціально-відповідальними.
Треба пам’ятати, що торгівельні мережі можуть працювати і без українських виробників на полицях, от тільки економіка країни навряд зможе зростати без місцевих виробників.