Частка імпортного сиру на ринку України встановила рекорд за 11 років. Чому так сталося і коли можуть зникнуть сири українського виробництва?
Про це експерти розповіли «Економічній правді».
Перший квартал 2025 року приніс неприємні новини для вітчизняних сироварів: імпорт сиру в Україну зріс у середньому на 25% відносно показників 2024 року. Іноземні тверді сорти вже займають майже половину вітчизняного ринку.
Місцеві виробники б’ють на сполох, оскільки їм складно конкурувати з іноземними компаніями. Причини – кон’юнктура внутрішнього молочного ринку, купівельна спроможність населення та дотації іноземним виробникам.
Щомісяця в Україну завозять близько 3 тис. тонн імпортного сиру, свідчать дані Спілки молочних підприємств України (СМПУ). Переважна його частина – тверді та напівтверді сорти. За словами виконавчого директора СМПУ Арсена Дідура, найбільше на вітчизняний ринок постачається продукції польських компаній.
За оцінками Спілки, ще 1 тис. тонн сиру завозять нелегально, без контролю якості і сплати податків. Цю цифру офіційна статистика як контрабанду не відображає, але, каже Арсен Дідур, наявність таких обсягів відчувають українські виробники.
Останні щомісяця виробляють близько 4 тис. тонн сиру. “За січень-лютий 2025 року великі мережі національного ритейлу забезпечили 47% внутрішнього споживання імпортним сиром”, – констатує виконавчий директор СМПУ. У 2014-2015 роках частка імпортного сиру на внутрішньому ринку становила 11-15%.
Чому імпортного сиру стало більше
Основна причина – нижча ціна імпортного продукту. Це виглядає парадоксально, бо зазвичай у вартість імпортних товарів закладаються логістичні витрати, що позначається на кінцевій ціні продукції. Проте цей феномен має пояснення.
За 2024 рік молочна сировина, на яку припадають 70% собівартості сиру, в Україні подорожчала на 30%. Основний компонент виробництва вітчизняного продукту зріс майже до рівня країн Євросоюзу, а платоспроможність українців залишилася низькою, через що сировари мали проблеми з продажами.
“У 2023 році ціна на молоко в Україні була нижча, ніж у країнах Євросоюзу, що допомагало вітчизняним виробникам конкурувати. Попит зростав, обсяги виробництва – теж. Однак восени 2024 року ціна на молоко зросла на 20-30% і в грудні був зафіксований рекордний обсяг імпорту сирів з 2021 року”, – пояснює партнер проєктів профільного агентства “Інфагро” Максим Фастєєв.
На початку 2025 року ситуація покращилася. У березні сировина в Україні коштувала на 25% менше, ніж у країнах ЄС: 41,62 євроцента за кг екстра-молока проти 54,68 євроцента в Польщі та 53,65 євроцента в середньому в ЄС. Попри це імпортні сири досі мають цінову перевагу в Україні.
“Польща щомісяця експортує до нас 1,5-1,8 тисячі тонн сиру – це 10% їх експорту. Український ринок споживання – 8 тисяч тонн на місяць, тому простір для зростання в них є. Їхнє виробництво зростає щороку”, – каже Арсен Дідур. За його словами, для захоплення більшої частки українського ринку поляки можуть вдаватися до демпінгу, покриваючи це прибутками з ринку Євросоюзу.
Більш імовірно, що на нижчу кінцеву ціну іноземного продукту впливає фактор державної підтримки з боку ЄС та національних урядів, які дозволяють “зрізати” значну частину витрат виробництва, стверджують українські сировиробники.
“Євросоюз дотує до 30% вартості молока, тому виходить нижча ціна на продукт. До того ж, до нас сири завозяться без вхідного мита”, – пояснив голова наглядової ради “Молочного альянсу” (бренд “Пирятин”) Сергій Вовченко.
Ще один нюанс – розрахунки з ритейлом. За імпортний сир великі мережі магазинів платять постачальникам одразу, а за український – через 120 днів. За цей час коштом прибутків вони завозять ще більше імпортного сиру.
Купівля іноземних сирів мережами – це часто прямий контракт без додаткових умов, а українським виробникам ритейл диктує правила. “Мережам цікаво ввозити продукцію як власний імпорт і для розвитку свого бренду”, – додає Вовченко.
Найбільші супермаркети займають 70% ринку ритейлу, тому місцеві виробники приймають умови супермаркетів, інакше втратять доступ до споживача. ЕП попросила АТБ та Fozzy Group (“Сільпо”, “Фора”, “Фоззі”) розкрити умови угод з українськими та іноземними виробниками сирів, але там утрималися від відповіді.
І виробники, і експерти стверджують, що український сир не поступається іноземним за якістю. “Великі підприємства використовують високоякісну сировину, а наші сирзаводи відповідають вимогам Євросоюзу”, – стверджує Дідур.
Чи зникнуть українські сири
Директорка з маркетингу бренду “Комо” Ірина Стопа описала ситуацію із сирною експансією як критичну. Через рекордне подорожчання сировини у 2024 році виробники підняли ціни і мережі почали масово завозити продукцію з-за кордону.
“Якщо ситуація не зміниться, то частка імпортних твердих сирів і надалі зростатиме, а Україна втратить свою сирну промисловість. Це призведе до зменшення фермерських господарств та поголів’я корів”, – переконана вона.
Зараз 20-30 великих та середніх підприємств забезпечують більшу частину вітчизняного виробництва сирів. За даними СМПУ, у галузі працюють 200 тис. осіб: фермерів, виробників, логістів, продавців. Сирзаводи – основні підприємства в малих і середніх містах. Їх зникнення погіршить економічне становище громад.
Українські виробники хочуть дотацій з держбюджету, адже в ЄС цей бізнес підтримує держава і конкурувати з дотаційним продуктом складно. На 2025 рік уряд передбачив 1 млрд грн для тваринництва й агропереробки, але чи дійдуть ці кошти до всієї галузі, не відомо, оскільки ця стаття бюджету не захищена.
Розв’язання проблеми може критися не в державних дотаціях, а в ліквідації бар’єрів: податкового тиску, бюрократії, нерівних умов співпраці з ритейлом.
Другий нюанс – собівартість та сировина. Молоко в Україні вже дешевше, ніж у ЄС. Проте логістика, електроенергія, пакування і податки формують ціну, яка не дозволяє конкурувати з галуззю, де із сировини “зрізають” третину вартості.
Один з варіантів зниження собівартості – відновлення спецрежиму ПДВ для виробників молока, що діяв до 2017 року. Тоді ферми не сплачували ПДВ до бюджету, а спрямовували його на спецрахунки, гроші з яких використовували для розвитку виробництва. Після скасування цього режиму Україна за сім років втратила майже 40% поголів’я великої рогатої худоби, що призвело до дефіциту молока і зростання цін на нього.
Один з реалістичних кроків – перегляд формату взаємодії з ритейлом. Слід ініціювати контракти, які будуть вигідні всім сторонам. Держава не повинна втручалася в цей процес, оскільки тоді умови купівлі українського сиру можуть спотворитися настільки, що ритейлу може стати вигідніше його не купувати.