Молочна галузь України вже багато років перебуває у кризі, головною ознакою якої є скорочення поголівʼя корів. У далекі 90-ті корова для населення була засобом виживання, а «розколгосплені» господарства вирішували – залишити стадо чи позбавитися цього клопоту і зосередитися винятково на рослинництві. Останніми роками спостерігаються дві очевидні тенденції:
- невпинне зменшення кількості корів у господарствах населення (Рис. 1).
- зростання продуктивності корів, у першу чергу у сільськогосподарських підприємствах, які займаються промисловим виробництвом молока і є зараз основними (80%) постачальниками сировини для переробних підприємств. За даними Мінагрополітики України, у 2014 році у сільськогосподарських підприємствах середня продуктивність корів складала трохи більше 5000 кг молока. У 2017 році цей показник склав 6000 кг молока, а у 2021 році надоєно понад 6500 кг на корову.
Зауважимо, що згаданого зростання продуктивності у підприємствах недостатньо для компенсації тих втрат в обсягах виробництва, які відбуваються через скорочення поголівʼя в господарствах населення. Тобто загальний обсяг молока, що виробляється в країні, стабільно скорочується.
У 2022 році, через повномасштабне вторгнення росії, відбулося різке скорочення виробництва молока (7%), після чого темпи скорочення повернулися до попереднього рівня і зменшення виробництва молока продовжилося приблизно таким же темпом, як і до вторгнення (Рис. 2). І хоча багато хто з експертів відзначає зростання інтересу аграріїв до молочного тваринництва, про що свідчить стабілізація і подекуди навіть зростання поголівʼя в сільськогосподарських підприємствах, ніхто не прогнозує зміни тренду загального виробництва молока на позитивний найближчими роками.
Тобто молока в країні стало вироблятися менше. Але і населення України суттєво зменшилося через вимушену міграцію та окупацію частини територій. Тому внутрішній ринок, по-перше, потребує менше молочної продукції, ніж до війни, по-друге, платоспроможність українців зараз знаходиться на дуже скромному рівні. Через це навіть того обсягу молока, що зараз виробляється, досить, щоб задовольнити потреби внутрішнього ринку. Є і «надлишок», який можна використати, експортуючи молочну продукцію на зарубіжні ринки. Це означає збереження молочного тваринництва. Адже це, перш за все, підтримання попиту на сире молоко для переробки. Крім того, це можливість утримати на плаву економіку переробних підприємств, зберегти напрацьовані ринки збуту за кордоном та заробити валюту для країни.
У 2022 році в Україні було вироблено 7,7 млн т молока, вивезено молочної продукції в еквіваленті сирого молока 0,7 млн т, у 2023 році, відповідно, 7,4 млн т вироблено і 0,6 млн т відправлено на експорт. Зміни балансу промислового використання молока довоєнного 2021 року та прогнози поточного 2024 можна бачити на Рис. 3. Очевидні зміни: скорочення надходження молока на переробку, зменшення внутрішнього споживання, імпорту та експорту молочних продуктів.
Українські експортери з початком повномасштабного вторгнення опинилися у дуже складній ситуації: у багатьох переробних підприємств змінився склад постачальників, було порушено звичні логістичні маршрути, виникли складнощі у відносинах з контрагентами, які уникали високих ризиків, відмовляючись укладати договори з постачальниками з країни, що воює. Доводилося також розробляти нові маршрути. Другий рік війни приніс нові проблеми – фермерські протести в ЄС, блокаду українсько-польського кордону, а також невизначеність перспективи «митного безвізу». Про все це говорили учасники експертних дискусій, які вже третій рік поспіль відбуваються в Україні за підтримки Швейцарії в межах швейцарсько-української програми “Розвиток торгівлі з вищою доданою вартістю в органічному та молочному секторах України”.
Під час дискусій йшлося і про посилення державної підтримки молочного скотарства для забезпечення нарощування виробництва молока – умови, необхідної для успішного молочного експорту, і про підтримку безпосередньо експортної діяльності українських компаній. Тарас Висоцький, перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України, який брав участь в експертній дискусії, назвав основні заходи, що їх вживає держава для підтримки молочної галузі: відновлення програми, що передбачає виплату до 8 тисяч гривень на одну голову для господарств, які утримують до 100 корів, можливість отримання страхування військових ризиків від Експортно-кредитного агентства та наполегливу й успішну роботу уряду щодо продовження режиму автономних торговельних заходів – продовження ще на рік режиму вільної торгівлі з ЄС.
Війна з російським агресором триває. Налагодивши постачання молока-сировини навіть в умовах постійних обстрілів та втрат, виробивши продукцію, експортери мають протистояти ще й додатковому тиску. Зараз їх експортний бізнес залежить не тільки від економіки виробництва та конʼюнктури світового молочного ринку, але й від постійних змін у логістиці, а останнім часом – від політичної турбулентності в багатьох країнах, яка в результаті виливається у багатоденні простої фур з експортною продукцією, у відповідні штрафи, погіршення відносин з контрагентами та втрати.
І все це відбувається на фоні глобальних змін, які бурхливо розгорнулися у світовій торгівлі з початком війни в Україні. Буквально протягом перших тижнів після вторгнення відбулося шалене зростання заборон на експорт у країнах, залежних від імпорту харчових продуктів та сплеск протекціоністських заходів, яких масово почали вживати уряди країн для створення кращих умов своїм вітчизняним виробникам та убезпечення їх від конкуренції. Все більше країн почали вибирати стратегію пріоритету своїх внутрішніх потреб шляхом обмеження експорту. І така зміна торговельної політики має значні наслідки для міжнародної торгівлі та глобальних ланцюгів поставок.
Після вторгнення росії в Україну 23 країни запровадили жорсткі обмеження на експорт основних продуктів харчування. Це відразу ж порушило торгові потоки та ізолювало основних постачальників від глобальних ланцюгів поставок. Цей збій, спровокований початком війни в Україні, перевершує подібні ж збої, які спостерігалися на ранніх стадіях пандемії COVID-19 або фінансової кризи 2008 року.
Протекціонізм, який охоплює все більше країн, зачепив і експорт з України. На хвилі передвиборчих обіцянок у вересні 2023 року у Польщі почалися фермерські протести спочатку проти експорту зернових з України. Пізніше список аграрної продукції, яку пропонувалося заборонити для ввезення до Польщі та транзиту, почав розширюватися. Був великий шанс, що до списку потрапить і молочна продукція. Тільки той факт, що Польща експортує в Україну вп’ятеро більше молочної продукції, ніж Україна до Польщі, та обіцянка українського уряду у разі заборони імпорту до Польщі вжити дзеркальних заходів, допомогли уникнути припинення молочного експорту з України. Щоб уникнути такого розвитку подій, відбулося чимало переговорів між Спілкою молочних підприємств України та Польською молочною палатою, які у взаємодії з урядами своїх країн домоглися того, щоб експорт молочної продукції продовжувався.
Протягом місяців географія протестів розширювалася, до вимог Польщі доєднувалися сусідні країни. Йшли також довгі та складні міжурядові переговори щодо продовження «торговельного безвізу», які завершилися згодою ЄС продовжити цей режим ще на рік, починаючи з 6 червня 2024 року, але тепер з певними обмеженнями, які поки що не стосуються молочної продукції.
Те, що відбувається зараз у міжнародній торгівлі, в тому числі торгівлі молочною продукцією, можна назвати явними ознаками деглобалізації. Чинні міжнародні договори про вільну торгівлю та інші подібні угоди, покликані робити торгівлю ефективнішою, втрачають свою вагу. Уряди країн, занепокоєні загрозою нестачі продовольства, обмежують його експорт і захищають внутрішній ринок та своїх виробників харчової продукції всіма способами – новими вимогами ліцензування, зміною вимог до якості та безпечності продукції, введенням мит та й просто прямими заборонами. Такий вид обмежень називають “нетарифним регулюванням” (Hidden Protectionism: Non-Tariff Barriers and Implications for International Trade by Erdal Yalcin, Gabriel Felbermayr, Luisa Kinzius; International clаssification of non-tariff measures, UNCTAD). Прикладами можуть бути “сирні війни”, які з 2012 року вела проти українських виробників сиру російська федерація, використовуючи вимоги россільгоспнагляду; впровадження сертифікації експортерів , яку у 2022 ввів Китай, розширивши при цьому список товарів, що підлягають сертифікації та реєстрації у GACC, митній службі країни; заборону вивезення пальмової олії урядом Індонезії зразу після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, коли відбулися значні зміни у світових торговельних потоках через блокаду Чорного моря. Субсидії та державна допомога також є “нетарифними барʼєрами”. В цьому сенсі субсидії, які отримують агровиробники та експортери деяких країн ЄС, теж є різновидом протекціонізму.
Ми спостерігаємо зараз безпрецедентний вплив політики на міжнародну торгівлю харчовими продуктами. Якщо раніше уряди були залучені до ціноформування та визначення правил торгівлі, скажімо, в сфері торгівлі нафтою і газом, то тепер і питання торгівлі харчовими продуктами, в тому числі молочними, вийшло на рівень міжурядових переговорів. Мінагрополітики України та Мінекономіки України останнім часом дуже активні в переговорах стосовно експорту агропродукції, так само як і уряди інших країн, з якими Україна має торгові відносини.
Очевидно, молочний експорт перестає бути просто бізнесом. Зважаючи на загрозу продовольчій безпеці багатьох, особливо бідних країн, молочний бізнес за статусом, якщо можна так сказати, наближається до бізнесу енергоносіїв і все більше залежить від політики. Із занепадом глобалізму і застосуванням протекціоністських, а не ринкових механізмів для вирішення питань торгівлі, ризики експортної діяльності зростають, адже у будь-який момент перед експортером можуть «закрити двері», урядовими рішеннями змінивши умови торгівлі на невизначений термін. Тому зʼявляється необхідність урахування політичної складової у розрахунку ризиків експорту і постійна присутність у цільових країнах експорту «групи підтримки», яка могла б забезпечувати політичне підґрунтя для мінімізації ризиків та сприяння експортній діяльності. І це стане особливо важливо, коли ситуація в молочній галузі України покращиться, обсяги експорту зростуть і Україну почнуть сприймати як серйозного експортера і сильного гравця на світовому молочному ринку.