Суть питання
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким передбачено розширення сфери застосування спеціального режиму оподаткування – єдиного податку третьої групи та зниження його ставки: із 5 до 2%.
Фактично, йшлося про запровадження з 1 квітня 2% податку з обороту – замість сплати ПДВ, податку на прибуток та земельного податку – у добровільному режимі.
З огляду на недосконалість запропонованого інструменту підтримки, законодавці відразу, не дочекавшись моменту його запровадження, взялись удосконалювати його положеннями.
Зокрема, відповідно до прийнятих законодавчих змін, для потенційних платників ЄП 3 групи було знято обмеження щодо обсягу доходу та кількості найманих осіб, а також здійснення роздрібної торгівлі підакцизними товарами.
Відповідне державне рішення не принесе користі для молочної галузі, і в кращому випадку може бути нейтральним: у випадку, коли усі учасники агропродовольчого ланцюга – включно з торгівельним мережами – його проігнорують.
В іншому випадку, відповідне рішення може призвести до негативних наслідків – навіть тоді, коли суб’єкти молочної галузі проігнорують надану можливість застосування податку з обороту 2%.
Ключові застереження щодо переходу на сплату ЄП 2%
Специфіка справляння ПДВ визначає особливості переходу окремих учасників ланцюга постачання на альтернативні варіанти сплати податку на споживання (в т.ч. й податку з обороту) – початковий перехід можливий лише з етапу “В2С”.
На етапі “В2В” перехід на сплату єдиного податку першого учасника (продавця, постачальника) є неможливим, оскільки нарахування ПДВ на останньому – перед реалізацією продукту кінцевому споживачу – етапі фактично унеможливлює перехід на сплату податку на споживання на попередніх етапах в інших, ніж ПДВ, формах.
Відповідно, перехід суб’єктів агропромислового виробництва-учасників ланцюга постачання харчової продукції на сплату податку з обороту є можливим лише у випадку, коли останній учасник такого ланцюга, який безпосередньо виходить на кінцевого споживача продукту, перейде на відповідний режим оподаткування.
Отже, можливість підприємств харчової промисловості щодо переходу на ЄП 2% (який є фактично податком з обороту), визначається відповідною позицією торгівельних мереж. Якщо остання не прийме відповідного рішення, перехід переробного підприємства – посередині ланцюга постачання, між платниками ПДВ, – є економічно не виправданим. Те ж саме стосується і сільгосппідприємств, виробників сировини для харчової промисловості – їх перехід на сплату ЄП 2% є можливим лише після відповідного рішення переробних підприємств.
Ключовим обмежуючим фактором потенційного переходу на сплату ПО 2% є специфіка справляння ПДВ з товарних залишків (залишків МТР) та залишкової вартості основних засобів. У разі, якщо такі залишки будуть реалізовані в період перебування на ПО (ЄП) 2%, то після закінчення періоду застосування спрощеного режиму – а він визначений як тимчасовий – виникне необхідність визнання умовного продажу таких запасів (залишків) та нарахування податкових зобов’язань з ПДВ з метою коригування сум, раніше включених до складу податкового кредиту з ПДВ – відповідно до вимог пункту 198.5 статті 198 ПКУ.
Таким чином, платники ПДВ, які вирішать скористатись тимчасовою можливістю перейти на сплату ПО (ЄП 2%), після завершення періоду воєнного (надзвичайного) стану та повернення на стандартний порядок справляння ПДВ будуть вимушені донараховувати податкові зобов’язання з ПДВ внаслідок умовного продажу товарів (запасів), які були попередньо (до переходу на ПО 2 %) включені до складу податкового кредиту з ПДВ.
Необхідність донарахування податкових зобов’язань буде стосуватись і амортизаційних відрахувань, оскільки свого часу суми вхідного ПДВ, що містились у ціні придбання основних засобів, були включені до складу податкового кредиту. Проте після переходу суб’єкта господарювання на сплату ПО 2% такі основні засоби використовувалися в операціях, що не є об’єктом оподаткування.
Крім того, у випадку здійснення інвестиційних витрат у період перебування на сплаті ПО 2% суб’єкти господарювання позбавляться права на податковий кредит – це стосується і залишків МТР, придбаних у період перебування на спрощеній системі оподаткування. Податкові зобов’язання з ПДВ при реалізації таких ТМЦ у період після повернення на стандартний порядок сплати ПДВ будуть нараховуватись, натомість податкового кредиту по таких операціях не формуватиметься, оскільки відповідні закупівлі здійснювались у період перебування суб’єкта господарювання на сплаті ПО 2%.
Такі особливості справляння ПДВ в період повернення на стандартний порядок його сплати роблять недоцільним перехід суб’єкта господарювання на ЄП 2%, що запропонований законодавцями як варіант спрощення податкових відносин в умовах воєнного стану.
Дискримінаційний спосіб забезпечення привабливості переходу на ЄП 2%
З метою стимулювання зацікавленості окремих суб’єктів господарювання – в першу чергу тих, що здійснюють торгівельну діяльність – щодо переходу на ЄП 2%, законодавці надали платникам ЄП 2% право безмитного (без сплати ввізного мита та податку на додану вартість) ввезення імпортних товарів в Україну.
Зокрема, окремі торгівельні мережі тепер можуть – скориставшись наданою платникам ЄП 2% можливістю ввезення товарів на митну територію України та її реалізації в Україні без сплати мита й ПДВ та, завчасно не попередивши про прийняте рішення щодо зміни податкового статусу своїх контрагентів, – перейти на спрощену систему оподаткування. В цьому випадку підприємства харчової промисловості будуть не в змозі оперативно відреагувати на відповідне рішення торгових мереж, та, відповідно, можуть втратити частину своїх доходів внаслідок зміни податкового статусу покупця та отримання ним можливості безподаткового імпорту продуктів харчування.
Перехід торгівельних мереж на сплату ЄП 2% із можливістю ввезення імпортних продуктів харчування без сплати ПДВ та мита – при збереженні підприємствами харчової промисловості поточного режиму оподаткування – викривить конкурентні умови на ринку продуктів харчування та призведе до зменшення обсягів їх виробництва в Україні.
При цьому, навіть перехід підприємств харчової промисловості на сплату ЄП 2% суттєво не вплине на ситуацію, оскільки при реалізації імпортних продуктів харчування ЄП 2% буде нараховуватись однократно (оскільки мережі в більшості випадків самі є імпортерами продуктів харчування, якими вони торгують); натомість при реалізації продукції вітчизняного виробництва податок буде нараховуватись багатократно по усьому ланцюгу просування товару відповідно до кількості ітерацій.
Отже, надання преференції платникам ЄП 2% у вигляді звільнення від сплати мита та ПДВ при ввезенні будь-яких товарів на митну територію України – у комбінації із наданням можливості торгівельним мережам застосування ЄП 2% – є дискримінаційним рішенням по відношенню до вітчизняних товаровиробників, і в першу чергу – виробників продуктів харчування.
Потенційні ефекти від застосування ПО 2 у агропродовольчому ланцюгу
Як вже зазначалось, рішення щодо переходу на сплату ЄП 2% повинно бути:
– або синхронним – тобто прийматись усіма учасниками ланцюга постачання одночасно,
– або прийматись поетапно “зверху донизу” – починаючи із суб’єкта, що знаходиться на етапі “В2С”, тобто виходить на кінцевого споживача.
Суб’єкт господарювання, що функціонує за схемою “В2В” не може відокремлено перейти на сплату ЄМ 2% – в такому випадку його економіка розрушиться.
Відповідно, єдиним варіантом переходу підприємств харчової промисловості на ЄП 2 % є перехід на даний режим торгівельних мереж, при цьому:
– станом на 1 квітня 2022 року жодна торгівельна мережа, що торгує продуктами харчування, не перейшла на ЄП 2%;
– станом 1 травня 2022 року лише окремі торгівельні мережі, що торгують продуктами харчування, перейшли на ЄП 2% – при цьому вести мову про масовість переходу не доводиться.
Наразі торгівельні мережі вивчають питання переходу на ЄП 2% з 1 червня 2022 року.
Аналіз варіантів з переходом на ПО 2%
Варіант 1. Перехід на ПО 2% лише торгівельної мережі (ТМ)
Наслідком реалізації варіанту “ТМ – на 2% ПО – МПП – на ПДВ” – тобто у разі переходу на сплату ПО 2% лише торгівельної мережі, може стати або підвищення ціни на молокопродукцію на полиці або зниження закупівельної ціни такої молокопродукції. Торгівельна мережа будь-якому випадку збереже базову рентабельність своєї діяльності або за рахунок споживача (покупця), або за рахунок постачальника. При цьому, молокопереробне підприємство навряд чи зможе “відіграти” зниження ціни на молокопродукцію відповідним зниженням ціни на молоко-сировину.
Відповідно, найбільш очевидним наслідком переходу лише ТМ на сплату ПО 2% є зростання ціни на молокопродукцію.
Варіант 2. Перехід на ПО 2% торгівельної мережі (ТМ) та молокопереробного підприємства (МПП), без переходу молочних ферм та їх постачальників
Наслідком такого варіанту може бути зниження рентабельності діяльності МПП – у разі, якщо ціни на молокопродукцію на полиці та на молоко-сировину залишаться незмінними.
Для того, щоб перехід МПП на сплату ПО 2% – у даному варіанті – не позначився негативно на економіці молокопереробки, необхідно, щоб і ціна молокопродуктів на полиці дещо зросла і ціна на молоко-сировину дещо знизилась. Інакше рішення МПП щодо переходу на ПО 2 % буде економічно не обґрунтованим.
Варіант 3. Усі учасники агропродовольчого ланцюга – включно з постачальниками МТР для молочних ферм та торгівельними мережами – переходять на сплату ПО 2%.
Теоретично, в цьому варіанті можливе зниження вартості молокопродуктів на полиці.
Проте, реалізація даного варіанту є малоймовірною – з огляду на наявність “власного” пільгового режиму оподаткування (ЄП 4 групи) у сільгосптоваровиробників (МФ).
РЕЗЮМЕ.
Рішення щодо надання представникам вітчизняного бізнесу – незалежно від організаційно-правової форми та обсягів доходу – права на добровільне застосування на ПО 2% приймалось без належного обговорення із бізнес-спільнотою – зокрема, суб’єктами молочної галузі.
Попри позиціонування представниками органів державного управління даного рішення як інструмента підтримки, фахові розрахунки показують, що даний інструмент не можна вважати державною підтримкою вітчизняного бізнесу, а особливо – з огляду на надання преференцій імпортерам по сплаті імпортного ПДВ.
В цьому контексті незрозумілою є мета запровадження “паралельної” добровільної системи оподаткування – 2%-го податку з обороту:
– якщо в такий спосіб передбачалось зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів бізнесу, то проведені на прикладі молочної галузі розрахунки показують, що таке завдання не буде досягнуте, оскільки існуватиме необхідність донарахування зобов’язань з ПДВ після переходу на загальну систему оподаткування;
– якщо передбачалось спрощення процесу адміністрування податків – зокрема, за рахунок спрощення ведення податкового обліку – то в умовах різноманіття податкових режимів у постачальників сировини / матеріально технічних ресурсів та покупців такої мети також не вдасться досягти;
– якщо передбачалось забезпечення зниження цін – за рахунок частки ПДВ, то розрахунки показують, що цього також не відбудеться – внаслідок того, що частина суб’єктів в ланцюгу постачання все одно залишиться на загальній системі оподаткування.
Запровадження відповідного рішення є економічно невигідним для підприємств харчової індустрії в цілому та молокопереробної галузі зокрема – причому навіть у разі, якщо відповідні суб’єкти господарювання не перейдуть на застосування спрощеного режиму оподаткування.
Виходячи із вищенаведеного та з метою стимулювання розвитку агропродовольчого сектору, більш доречно відмінити дане рішення та створити Робочу групу з питань удосконалення податкового законодавства за участю представників бізнес-асоціацій, які представляють інтереси виробників сільгосппродукції та продуктів харчування, а також рітейлу, яка протягом травня 2022 року напрацює пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності системи оподаткування агропродовольчого сектору України.