Арсен Дідур, виконавчий директор Спілки молочних підприємств України
В Україні ідея галузевого збору вперше з’явилася в документі «Дорожня карта відновлення молочної галузі України», розробленому Асоціацією виробників молока. Запропоновані ініціативи, викладені там у низці пунктів, великою мірою стосувалися переробників молока, але у розробці документу автори відвели їм роль спостерігачів. Готову «Дорожню карту» було надано Спілці молочних підприємств України для ознайомлення, але зауваження та пропозиції представників переробки, які одразу ж були висловлені Спілкою як в офіційних листах, так і на робочих нарадах в Мінагрополітики, до уваги не бралися. Документ швиденько був погоджений, підтриманий Міністерством агрополітики та трансформований в кілька законопроектів, серед яких Проекти Законів України №9162 та №9163 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та Митного кодексу України щодо запровадження внеску на галузеве фінансування програм просування молочної продукції». В них передбачено сплату галузевого збору переробниками молока та імпортерами молочних продуктів. А направлятися цей збір мав до поки що неіснуючої структури, названої «міжгалузева організація», до якої входитимуть представники виробників молока та переробників. Міністерству агрополітики було відведено роль наглядового органу.
Основною метою введення цього збору, який по суті є квазі-податком, було заявлено «фінансове забезпечення розвитку та стійкого зростання молочної галузі шляхом самофінансування інновацій, покращення регуляторного середовища та просування молочної продукції на вітчизняному та іноземних ринках». За задумом авторів фінансування мало йти на популяризацію молочних продуктів та збільшення їх споживання до європейського рівня, просування молочних продуктів на нові ринки збуту, підтримку перспективних наукових досліджень та інновацій у сфері виробництва та переробки молока, боротьбу з реалізацією фальсифікованої та небезпечної молочної продукції, розробку та запровадження обов’язкових національних стандартів якості.
Виглядає цілком благородно. Правда, є багато запитань навіть щодо самих цілей. Наприклад – чи так вже зараз потрібна українському споживачеві популяризація молочних продуктів? Хіба вітчизняний споживач став купувати менше молочної продукції через брак рекламної активності? І невже маркетинг може підвищити купівельну спроможність збіднілого населення в країні, де йде війна? Або ще – як може галузевий фонд вплинути на реалізацію фальсифікату?
Розмір ставки галузевого збору було встановлено такий:
- з переробних підприємств 0.5% вартості реалізованої молочної продукції
- з імпортерів 0.5% від митної вартості молочної продукції
Виникає запитання: чому для блага всієї галузі збір запроваджується тільки для переробників та імпортерів? Чому осторонь залишаються виробники молока, які очевидно теж виграють, якщо заявлених цілей буде досягнуто?
Автори ідеї галузевого збору посилаються на досвід так званої Dairy Checkoff Program (програма відрахувань/внесків, далі – Програма), яка з 1983 існує у США. Створена зі схожими цілями, спочатку вона передбачала добровільну участь молочних фермерів. На певному етапі сплата внеску стала обов’язковою. Було створено Dairy Management Inc., яку молочні фермери зараз фінансують шляхом сплати обов’язкових 15 ¢ з кожних 100 фунтів (~45 кг) реалізованого молока. Молочні фермери можуть спрямовувати до 10 ¢ для внеску до визначених регіональних, державних чи місцевих програм просування молочних продуктів або на дослідження чи освітні програми з питань харчування, інші п’ять центів йдуть у національну касу.
Українські послідовники, зробивши акцент на можливостях і перевагах Dairy Checkoff Program і пропонуючи введення збору, знехтували згадуванням так би мовити “напрацьованого негативного досвіду” використання зібраних коштів. А варто було б ознайомитись. Адже вся багаторічна історія існування Програми у США супроводжується судовими справами та скандалами. Ведуться дискусії щодо правомірності примусу до сплати внеску в Програму та наголошується на необхідності реформування її структури та правил.
З певною періодичністю протягом років судами США розглядаються позови щодо порушення статті 1 Конституції США (свобода слова) через примусовий збір коштів на оплату висловлювань, які будуть доноситися суспільству під час рекламних кампаній з просування, але які, очевидно, підтримуватимуть не всі платники внеску.
Критики Програми також висувають низку аргументів проти несправедливих принципів як збору коштів, так і сумнівного «рівноправ’я» в розподілі вигоди, отримуваної платниками від заходів Програми. В основі цих аргументів лежить переконання, що саме запровадження Програмою обов’язкових внесків (які було введено не тільки в молочній галузі) є порушенням економічної свободи. А коли це економічне порушення відбувається на фоні й без того невеликого прибутку, легко зрозуміти, чому так незадоволені фермери. Є сумніви щодо того, чи дійсно саме діяльність Програми призводить до зростання споживання молочних продуктів. Адже є не тільки райдужні цифри зростання споживання молочних продуктів, а й інші дані. Наприклад, дані Департаменту сільського господарства США (USDA) свідчать про те, що споживання рідкого молока на душу населення в країні попри заохочення вживання молока, оплачуваного Програмою, невпинно падає:
Зверніть увагу, в період з 1993-2014 йшла, можливо, сама відома у світі рекламна кампанія з просування споживання молока «Got milk?». Підкреслювання американською Dairy Management Inc., органом управління Програмою, позитивних для галузі змін в своїх звітах (зростання споживання сиру, масла та деяких інших молочних продуктів) зрозуміле, але чи є цей позитив заслугою тільки їх діяльності? А чому ж тоді всі вартісні заходи, вжиті в рамках Програми, не вплинули на споживання рідкого молока, що продовжує неухильно знижуватися?
Фермери постійно піднімають питання про те, який зиск конкретно їх господарства отримують, роками сплачуючи внесок. Один з молочних фермерів, який нещодавно був вимушений припинити свою діяльність, говорить: «За роки своєї роботи я сплатив в Програму 40 тисяч доларів. Чималенька сума. Вона б не була мені зараз зайвою».
Серед інших, постає питання – чи можна вважати Програму ефективною, якщо за 2009-2020 роки більш ніж 20000 молочних ферм припинили свою діяльність?
У США подібних Програм відрахувань/внесків більше двох десятків. Чому саме в молочній галузі внесок найбільш обтяжуючий у порівнянні з іншими галузями?
У 2019 році всіма Програмами було зібрано загалом більш ніж $895 мільйонів для просування різних видів товарів. З них найбільше – більш ніж $420 мільйонів – надійшло від молочної галузі.
Молочні фермери сплачують в свою Програму 15 центів за кожні 100 фунтів проданого молока, тобто по 80 центів з кожних зароблених 100 доларів. У той же час, свинарі платять 40 центів з кожних зароблених 100 доларів, а виробники яловичини по 1 долару за голову, це 7 центів з кожних зароблених 100 доларів.
Є ще одне запитання: чи можна вважати успішною діяльність Програми, якщо молочні фермери, платники внеску, змушені масово виходити з бізнесу? Ось що пише Guardian, посилаючись на дані дослідницького агентства FWW: «Згідно з аналізом компанії Food and Water Watch (FWW), яка ексклюзивно поділилася даними з Guardian, середньостатистична американська молочна ферма отримувала прибуток лише два роки з останніх двох десятиліть попри те, що виробництво молока за цей період зросло майже на 40%.
За останні 20 років зростаючі борги та банкрутства призводили до самогубств фермерів і зменшення сільського населення. Але молочні фермери все одно змушені платити внески в корпоративні схеми, які працюють проти їхніх інтересів. За оцінками FWW, у період з 2005 по 2018 рік молочні фермери заплатили близько 4 мільярдів доларів США в обов’язкову програму Dairy Checkoff, яка фінансує кампанії з просування американського молока, масла та вершків, а також кампанії мереж швидкого харчування, і це, в основному, приносить користь тільки великим компаніям».
Навіть серед тих, хто раніше входив до складу управлінців, що розпоряджалися зібраними коштами, є ті, хто вважає, що Програма потребує змін, тому що кошти використовуються досить своєрідно, без врахування інтересів фермерів. Про це говорить Сара Ллойд, колишній член National Dairy Board.
Продовжує список претензій незадоволення платників регулярністю звітності. У 2017 році Politico, провівши дослідження, доповідала USDA, що пройшло вже 4 роки з часу випуску останнього звіту з використання коштів Програми. Цим порушено термін надання обов’язкового щорічного фінансового звіту Конгресу. Про цю проблему доповідала також Організація конкурентних ринків (OCM). За даними дослідників, USDA з 2012 до 2017 року не подавало обов’язкових федеральних щорічних звітів із підсумком витрат Програми.
Метою цієї статті не є детальний опис всіх мінусів Програми внесків, але не можна не згадати ще один, який набув широкого розголосу в американському суспільстві. Це – доходи топ менеджерів Програми, які власне й займаються розподілом коштів, що надходять від молочних фермерів.
З часткою зрозумілого сарказму аграрні видання США пишуть про те, що попри значне (на 20000) скорочення молочних ферм в країні протягом останнього десятиліття, є один сектор галузі, який процвітає: це топ-менеджмент Dairy Management Inc., тобто управлінці, які отримують оплату з внесків молочних фермерів.
У 2017 році, коли у штаті Вісконсін було закрито 503 молочні ферми, а по всій країні 1600, записи IRS (Internal Revenue Service – державна Служба внутрішніх доходів) показали, що 10 керівників організації отримали понад 8 мільйонів доларів – у середньому понад 800 000 доларів кожний.
Заробітна плата Томаса Галлахера, генерального директора, тричі в період 2013-2017 перевищувала 1 мільйон доларів. Це виявилося у ході дослідження Milwaukee Journal Sentinel. Компенсації Галлахера включали подорожі першим класом, гроші для покриття частини податків та інше.
Обговорюючи тему неспівставних витрат на утримання топ-менеджменту Програми, вже згадувана Сара Ллойд, інсайдер, яка працювала в Раді управління (National Dairy Board) з 2013 по 2016 рік і сама має молочну ферму в окрузі Саук, говорить: «Я часто йшла зі зборів і плакала, повертаючись додому. Ці дуже високооплачувані люди з маркетингу, сиділи в шикарних офісах у передмісті Чикаго, під’їжджали на зустрічі на розкішних іноземних позашляховиках. Вони на це використовували мої гроші та гроші інших фермерів, у той час як діти фермерів харчуються безкоштовними обідами або обідами зі знижкою. Контраст був просто божевільним». Повернімося до українських реалій. Плануючи глобальні зміни в галузі із запозиченням чужого досвіду, можливо, варто уважніше придивитися до тих ризиків, які несе реалізація пропозиції галузевого збору. Те, що більшість переробників не підтримує цю ідею, стало остаточно ясно на робочій зустрічі, проведеній народним депутатом Олександром Ковальчуком в
травня. Спроби знехтувати думкою тих, з кого збираються збирати гроші, не увінчалися успіхом. Заяви Міністерства агрополітики стосовно 90% підтримки переробниками ініціативи галузевого збору виявилися фейком. Не знайшла підтримки і ідея формування «міжгалузевої організації» з представників переробників (тих, хто призначений авторами пропозиції сплачувати збір) і виробників молока (які, за задумом авторів, від сплати збору на благо галузі звільняються). Ну а вводити збір для імпортерів не дозволять зобов’язання України, що містяться в Угоді про асоціацію з ЄС.
Подібно американському прикладу, ніхто з вітчизняних ініціаторів ідеї галузевого збору не може представити зрозумілу та логічну формулу розрахунку того, якою буде віддача конкретному українському підприємству від активності Програми у разі сплати цим підприємством фактично додаткового податку, прикритого терміном «галузевий збір».
Ну і останнє – корупція в управлінні Програмою. З судовою системою України, що гостро потребує реформування, з практиками вирішення питань на основі зв’язків, особистих зобов’язань та прикриття потужних схем, про які ми чуємо майже кожного дня – невже у когось є сумніви, що у разі реалізації цієї «галузевої схеми» в Україні все відбуватиметься суворо за прописаними правилами і не знайдеться охочих скористатися цим штучно створеним грошовим потоком? Навіть те, як зараз, на початковому етапі, проштовхується ідея галузевого збору – без врахування думки переробників та з поспішними заявами офіційних осіб про 90% підтримку – вже свідчить про те, що ця Програма слугуватиме інтересам певного кола компаній та осіб. А молочні фермери й переробка, та і галузь загалом, не отримають нічого з того, що їм зараз потрібно.
А потрібно їм нарощування обсягів виробництва молока. І ніякий маркетинг – хоч через Програму внесків, хоч якийсь інший, тут не допоможе. А допоможуть обґрунтовані та перевірені досвідом заходи, вже більш ніж рік тому викладені у пропозиції Спілки молочних підприємств України. Тоді ці пропозиції було подано 40 народними депутатами до Верховної Ради у вигляді законопроекту No 7072. До якого чомусь ніхто з дбайливих уболівальників за долю молочної галузі інтересу не проявляє. Мабуть, робити реальні, економічно обґрунтовані речі не так цікаво, як збирати і розподіляти гроші.