Вадим Чагаровський, голова Спілки молочних підприємств України
Чи достатньо у нас молока
Молокопереробна галузь – особлива. Крім виробництва молочних продуктів, вона створює можливості розвитку іншим галузям економіки, і тому треба розглядати її як галузь стратегічну. Але перш за все, вона стимулює виробництво молока-сировини і, відповідно, молочного тваринництва.
На жаль, в останні роки молочній галузі – як тваринництву, так і переробці – державою не приділялося тієї уваги, якої вона заслуговує. В результаті маємо падіння поголів‘я, пов‘язане з відміною спецрежиму ПДВ та дотацій. Крім того, в результаті підписання Угоди про асоціацію з ЄС, при розробці якої не було проведено консультацій з галузевими фахівцями, вітчизняний ринок виявився незахищеним і тому останні 3-4 роки ми спостерігаємо активний наступ імпортних молочних продуктів на наш молочний ринок. Це, безумовно, теж негативно вплинуло на розвиток як молочного скотарства, так і переробної галузі.
Поголів’я корів в Україні зараз найменше за останні більш ніж 100 років. Протягом всіх 30 років нашої незалежності динаміка поголів’я була негативною, жодного року не відбувалося приросту.
Станом на 1 січня 2022 року поголів‘я корів складало менш, ніж 1 млн 600 тисяч. З них біля 400 тис утримувалося у великотоварних господарствах і 1 млн 230 тис в особистих селянських господарствах. Це те, з чого ми почали 2022 рік. На жаль, за 1 квартал державою не було прийнято відповідних рішень щодо підтримки розвитку тваринництва і переробної галузі. Бюджетом, який приймався на 2022 рік, було передбачено явно недостатньо коштів на державну підтримку розвитку аграрного сектора, а молочна галузь там взагалі не згадувалася. Спілка молочних підприємств в лютому намагалася внести зміни до розподілу бюджетних коштів, але трапилося те, що трапилося. Сьогодні в країні війна. Тому говоримо про те, яка в галузі ситуація зараз і які можуть бути прогнози.
Безумовно, війна вплинула на економіку в цілому, в тому числі і на молочну галузь. Говорячи про тваринництво і молоко-сировину, потрібно згадати про те, що зараз, через блокування наших портів на Чорному морі, у нас обмежені можливості експорту зерна. Очевидно, що надлишки зерна необхідно переробляти – як борошномельній промисловості, так комбікормовій промисловості. Зерно може йти на виробництво кормів для худоби. Використання цієї ситуації може дати покращення раціону годівлі корів і збільшення їх продуктивності.
Перший місяць війни для багатьох господарств, які виробляють молоко, був шоковим, тому що деякі молокопереробні підприємства були вимушені зупинитися і молоко дівати було нікуди. Особливо це стосувалося промислового виробництва молока. Для зменшення продуктивності господарства почали змінювати раціони, але корів не вирізали. Треба зняти капелюха перед нашими аграріями і подякувати їм за те, що в цих надскладних умовах вони зуміли зберегти поголів‘я.
Якщо говорити про прогнози, то, безумовно, відбудеться скорочення поголів‘я. Воно буде суттєвим і в особистих селянських господарствах (13-15%), і у підприємствах (14-18%). Слід зазначити, що це скорочення відбудеться через окупацію частини територій, де знаходяться великотоварні господарства (Чернігівська, Сумська, Харківська області).
А загалом прогноз по року такий: молока на переробку надійде менше, ніж минулого року. При цьому виникає питання – як це вплине на споживчий ринок? Чи вистачить нам цього молока? Чи зможе наше сільське господарство задовольнити потреби українського споживача? Чи не буде дефіциту молочних продуктів в Україні? Можна зразу сказати – ні, дефіциту не буде. Тому що наш споживчий ринок значно скоротився. 5 млн споживачів виїхали за межі країни, приблизно 1 млн разом з примусово депортованими виїхали в Росію. Багато людей виїжджало за межі країни з дітьми, основними споживачами молочноі продукції. Оскільки кількість споживачів значно скоротилася, немає причин говорити про нестачу сировини. А переробна галузь в змозі переробити все вироблене в країні молоко.
Зміни в логістиці
Воєнні дії порушили логістичні ланцюги – як доставку молокопродуктів до торговельних мереж, так і доставку молока сировини на переробку. Треба віддати належне нашим підприємствам, таким як Молокія, Люстдорф, Галичина, Молочний альянс, які в період невизначеності максимально завантажили потужності і тим самим допомогли господарствам не втратити молоко. При цьому у підприємств, які знаходяться у Західній Україні, з‘явилися нові логістичні маршрути доставки молока-сировини, зв‘язані з центром і сходом країни.
Потрібно також відмітити, що після місяця воєнних дій активізували роботу та адаптувалися до нових умов маленькі і середні підприємства, які почали виробляти молочну продукцію для регіональних ринків. З метою оптимізації логістичних витрат вони почали закуповувати молоко недалеко, в своїх регіонах. Якщо раніше у них існувала проблема конкуренції з великими підприємствами, то нові умови розставили все на свої місця: великі підприємства забирали молоко від великих господарств-виробників, а малі та середні забирали менші обсяги сировини від господарств, які знаходилися в їхньому регіоні.
Безумовно, зараз на логістику впливає дефіцит пального. Хочеться думати, що скоро цей дефіцит державою буде ліквідований. Також хотілося б сподіватися, що державою буде вжито заходів для створення спеціальних умов для забезпечення пальним транспорту, який працює для харчових, особливо молокопереробних заводів. Можливо, варто прирівняти молоковози до військового транспорту і надати їм пільги, які б гарантували першочергове забезпечення їх пальним.
Немає сумнівів у тому, що на нас чекають європейські ціни на пальне, тому що зараз пальне в країну постачається з ЄС. Крім того, деякі рішення, що приймаються урядом стосовно торгівлі паливно-мастильними матеріалами, не призводять до їх здешевлення. Ріст ціни на пальне дасть здорожчання собівартості виробництва молокопродуктів і потягне за собою зростання їх ціни на полиці. Чи готовий український споживач платити дорожче? Якщо ні, то тоді повинна втрутитися держава.
Здорожчання пального, безумовно, вплине і на логістику. Відбудеться ще більша оптимізація маршрутів. Підприємства, намагаючись знизити собівартість, відмовлятимуться від далеких маршрутів. Ситуація стане схожою на ту, яка існувала в радянські часи, коли господарства возили молоко на найближчий завод. У ті часи не було таких систем охолодження молока, як зараз, тому й маршрути були короткі, і кожен молокозавод мав свою сировинну зону з оптимальними маршрутами для постачання. Зараз, очевидно, обставини будуть сприяти формуванню подібних сировинних зон навколо молокопереробних підприємств.