За даними Державної служби статистики України, у першому півріччі 2021 року частка витрат громадян України на продовольчі товари становила половину загальних витрат і майже 40% загального місячного доходу.
Про це повідомляє «Урядовий кур’єр».
Якщо брати до уваги молоко, як одну з основних складових здорового харчування, то світові молочні ринки обумовлюють зростання цін на цей продукт глобальною інфляцією, відновленням попиту після коронавірусної кризи та подорожчанням енергоносіїв.
В Україні до перелічених чинників додається брак сировини на молокопереробних підприємствах, котрий компенсується скороченням купівельної спроможності населення, спричиняючи зниження рентабельності виробництва молока.
Протиставити цьому держава може лише зростанням купівельної спроможності населення шляхом зниження ставки ПДВ на основні продукти харчування до рівня наших сусідів (наприклад, у Польщі на такі товари ставка 5%, у Німеччині — 7%, Франції — 5,5%, Нідерландах — 6%). Проте спроби перейняти такий досвід в Україні наштовхнулися на спротив окремих нардепів з аргументацією про зниження надходжень до бюджету. Про зниження податкового навантаження, котре збільшить споживчий попит і дасть додатковий стимул розвитку харчової галузі, мова не йшла.
Тож наразі маємо реальну загрозу витіснення зі споживчого ринку дорогої вітчизняної продукції, зокрема молочної, дешевшою імпортною.
Спосіб підтримки молочної галузі пропонує завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» кандидат економічних наук Леонід Тулуш. Це спеціальний порядок оподаткування ПДВ молока-сировини, що надходить на промислову переробку. Йдеться про створення спеціального фонду, де акумулюватимуться зобов’язання молочних підприємств із ПДВ перед бюджетом. Попри підтримку виробників, це сприяло б боротьбі з тіньовим обігом молока. По суті, це повернення до спеціального режиму ПДВ, скасованого з 1 січня 2017 року.
Не меншою проблемою молочної галузі є це дефіцит молока-сировини, зумовлений насамперед скороченням поголів’я молочного стада. На початок листопада кількість корів зменшилася на 6,1% і тепер становить 1 мільйон 635 тисяч голів. Щоправда, загальна тенденція мало зачепила промислові ферми — вони так і лишилися з торішнім поголів’ям 420,6 тисячі. Натомість у присадибному секторі поголів’я скоротилося на 8%.
Відповідно до поголів’я, скорочуються й надої. За десять місяців 2021 року валовий надій зменшився на 6% проти відповідного періоду минулого року. Зараз співвідношення кількості молока, отриманого від промислових господарств та господарств населення, становить 31 до 69%.
Проте, на переконання Леоніда Тулуша, падіння обсягів експорту вітчизняної молочної продукції набагато більше. Для прикладу: 2018 року експорт цього виду продукції в перерахунку на молоко перевищував 800 тисяч тонн, за підсумками 2021 року очікується лише на рівні 350 тисяч тонн, або лише 44% показника 2018 року чи 92% торішнього.
Найбільше, на 68%, впав експорт вершкового масла, яке колись обіймало одну із провідних позицій нашого експорту. Загалом експорт продукції з високим рівнем доданої вартості (масла, сирів) впав значно більше, ніж продукції з меншим ступенем переробки — молочна сироватка, кисломолочна продукція тощо. Натомість імпорт молочної продукції до нас зріс із 2018 року майже ушестеро.
Щоправда, у вартісному вимірі це падіння менш відчутне, але суто завдяки зростанню світових цін. Загалом, зауважує науковець, Україна остаточно перетворюється на нетто-імпортера молока: негативне сальдо експорту-імпорту, за останніми даними, становить 185 мільйонів доларів. Причин такого падіння кілька: по-перше, те, що в нас ціна молока-сировини вища, ніж у країнах Східної Європи (на 8% вища за середню в ЄС і на 18% вища, ніж у Польщі), через малі обсяги виробництва. По-друге, Україну із зовнішніх ринків поступово витісняють країни з вищим рівнем державної підтримки тваринницької галузі — Білорусь та Росія.
Фатальну роль тут, на думку науковця, відіграло скасування 2017 року спеціального режиму справляння ПДВ у тваринництві. Її мали замінити бюджетні дотації, але їхні розміри скоротилися з 4 мільярдів 2018-го до менш як мільярд у бюджеті на 2022 рік.
Однією з перепон на шляху боротьби з фальсифікованою молочною продукцією, на думку голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Владислави Магалецької, залишається відсутність законодавчого визначення, що таке фальсифікований харчовий продукт. Відповідно фактично нема й відповідальності за його виготовлення та розповсюдження.
На необхідності посилити боротьбу з фальсифікатом наголошує Спілка молочних підприємств України. Вона готова взяти участь у розробленні відповідних нормативних актів та закликає до співучасті асоціації виробників інших харчових продуктів.
До речі, про якість: багато хто в Україні і досі переконаний, що молоко від індивідуального виробника (уявної бабусі) якісніше, ніж із промислового господарства. Насправді ж, запевняють у Спілці молочних підприємств України, це далеко не так.
До прикладу, контроль якості: за кордоном тому й більший відсоток високоякісного молока з-поміж усієї молочно сировини, що молоко від однієї корови там ніхто не здає. Польські сімейні ферми утримують 25—50 корів, у скандинавських країнах — 50—100. Це дає змогу не лише механізувати утримання й доїння, а й контролювати здоров’я тварин та якість молока, забезпечити умови для його безпечного зберігання, транспортування тощо.
У нас же, коли збирачі молока змішують молоко від сотні отих бабусь, то потім неможливо з’ясувати, хто здавав молоко кондиційне, а хто ні. По дорозі до заводу збирачі молока можуть не витримувати температурний режим, що зразу ж знижує якість молока. А ще лабораторії подекуди виявляють у привезеному ними селянському молоці речовини, яких там не має бути, — соду, пральний порошок, аміак, а іноді і антибіотики. Їх можуть додавати, щоб молоко не скисло по дорозі, бо охолодження не забезпечене, або щоб аналіз в лабораторії показав жирність молока вищу, ніж вона є насправді. А це означатиме вищу ціну.
Тобто, навіть якщо у когось молоко було високоякісне, то в такій суміші воно теж псується. А вимоги до молока-сировини, що надходить на переробні підприємства, регламентовано жорстко. Тому зрозуміло, з якої причини молокопереробні підприємства відчувають дефіцит сировини, а молоко, що не відповідає кондиціям, опиняється на базарі. Тобто якщо хочемо мати вдосталь якісного вітчизняного молока, шляху розвитку промислових молочних господарств нам не уникнути.
.