Протягом усього існування незалежної України економіка розглядалася владою, насамперед, через призму можливості особистого збагачення. Структура та розмір видатків державного бюджету вже давно є фундаментом існування чиновників усіх рівнів. За них і відбуваються основні явні та таємні баталії, починаючи із сесійної зали Парламенту, закінчуючи депутатами територіальних громад.
Про це повідомляє Хвиля.
Правила та умови формування доходної частини обмежується в основному розширенням податкової бази та запеклими торгами щодо пільг, які регулярно приймаються разом з бюджетом як зміни до Податкового кодексу. Малому та середньому бізнесу залишається лише стежити за черговими «ініціативами» та за імплементацією цих «ініціатив» податківцями, митниками та іншими чиновниками різних мастей.
Так було дуже довго, і незрозуміло скільки б тривало, якби по, і без того тендітній економіці України, не завдала удару війна. Зараз ми пожинаємо плоди повного відриву правлячих еліт від реальності та маніакального бажання зберегти парадигму взаємин держави та бізнесу у тому вигляді, як вона існувала до того всі ці роки.
Парадигма ця досить нехитра – вона полягає у тій тезі, що бізнес треба жорстко поставити у фіскальне стійло для балансування доходів бюджету та перекрити усі можливості для тіньової економіки. Бо ми ніби рухаємось з Європу, а там так не можна.
Можливо, за інших умов – це не викликало б такого запеклого опору у бізнесу, якби при цьому якість нашого бізнесу-клімату була б європейською, ефективність витрачання бюджетних коштів – очевидною, а податковий тягар – прийнятним
Війна створила нову економічну реальність:
- Скорочення економіки на 45%, понад 50% підприємств або зупинили, або суттєво скоротили свою роботу.
- Скорочення платоспроможного попиту – з огляду на біженців, що залишили Україну та насильно депортованих з тимчасово окупованих територій українців до Росії – цифра наближатиметься до 7-8 мільйонів осіб, переважно жінки та діти.
- Скорочення пропозиції робочої сили, переважно спеціальностей, де були задіяні жінки.
- Перекіс ґендерної пропозиції робочої сили – з урахуванням обмежень щодо виїзду чоловіків призовного (читай працездатного) віку.
- Наявність від 2 до 6,5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, здебільшого працездатного віку.
- Катастрофічне падіння доходів державного бюджету.
- Руйнування логістики, насамперед міжнародних морських перевезень.
На даний момент уряд стурбований питанням забезпечення житла для проживання внутрішньо переміщених осіб, в основному тому, що в каламутній воді державного будівництва звичніше займатиметься особистим збагаченням. Однак, у спробах вирішити безумовно важливе завдання з проживанням біженців втрачається набагато більше вибухонебезпечна проблема, яка може підірвати суспільство, що воює із зовнішнім ворогом. Це майбутня проблема безробіття.
Середня родина має запас заощаджень на 3-4 місяці максимум. Навіть переїхавши до відносно спокійних регіонів Західної України, з урахуванням факторів, зазначених вище – ринок праці цих регіонів не зможе переварити таку кількість робочої сили – робочих місць просто немає. Навіть якщо припустити, що держава забезпечить цих людей житлом – на що житимуть ці люди? На щомісячну допомогу від держави у розмірі 2 тисяч гривень на особу?
1. Держава не розуміє об’єктивно існуючої структури економіки. За різними підрахунками, рівень тіньової економіки становить 23,8% у 2020 році згідно з оцінками Національного банку України до 45-47% (за 2018 рік) за оцінками міжнародних організацій. По-перше, така різниця в оцінках дозволяє серйозно сумніватися в об’єктивності даних НБУ, а по-друге, у будь-якому випадку, обсяг тіньової економіки, тіньової зайнятості є колосальним.
2. За всі роки існування України державна економічна політика не була зосереджена на створенні робочих місць. Не існує ні загальної практики, ні ефективних (перевірених в українських умовах) інструментів для стимулювання економічної політики, ні в адміністративній, ні фінансовій, ні фіскальній сфері.
3. Виходячи з цього – немає розуміння того, які галузі мають відносні конкурентні переваги, в першу чергу експорт – через різке скорочення внутрішнього ринку, скільки робочих сил вони ковтають у разі їх розширення та скільки додаткових робочих місць створить сусідні галузі та які.
4. За загальним рівнем технологічної складності – економіка України на 2019 рік посідала 42 місце у світі (наприклад, Туреччина – 38, Польща – 24). Кити нашої економіки - виробництва, що дісталися ще з часів розпаду СРСР або незначно модернізовані (металургія), сировинні виробництва (насамперед сільське господарство) або їхня первинна переробка (виробництво рослинної олії). Очевидно, що у нас немає достатньої кількості та якості виробництв, які можуть бути перенесені в короткий термін у західні області та розширення яких може абсорбувати таку кількість робочої сили.
Згідно з офіційними даними, основними статтями українського експорту в першій половині 2021 року була, зокрема, продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості (36,1%). Навіть в умовах війни 60-70% площ будуть засіяні, навіть з урахуванням дефіциту добрив та відповідного падіння врожайності – урожай із лишком перекриває внутрішнє споживання.
Низка факторів навіть працює у такий важкий час:
1. Надзвичайно висока здатність горизонтального спілкування та самоорганізації. Як показала війна, це унікальний і найефективніший механізм протидії суспільству зовнішньому ворогу в умовах бездіяльності та ковзання державних механізмів.
2. Реальна, не декларативна підтримка українського суспільства західними суспільствами (не плутати із західними елітами). Вони розуміють, що українці ціною власного життя захищають, включаючи їх (західні суспільства), право на свободу та визначення свого майбутнього, право, яке західні лідери готові лише оголосити. У цьому контексті бренд сьогодення України та цінності, які захищають її люди, можуть і повинні бути перенесені на все, що виробляє Україна – від металевих конструкцій до їжі.
Наприклад, на основі вищезазначених можливих секторів експорту, насамперед до країн ЄС, здатних поглинати робочу силу, може стати:
1. Виробництво металоконструкцій із вітчизняного металопрокату. На жаль, складних машинобудівних виробництв ми за короткий час не збудуємо, але відносно нескладні вироби (типу автомобільних причепів, морських контейнерів – цілком)..
2. Невеликі господарства – це вирішило б проблему проживання біженців, проблему працевлаштування.
3. Виробництво харчових напівфабрикатів – наприклад, заморожених овочів, хлібобулочних виробів. Нескладне виробництво, що має власну ресурсну базу.
4. Худоба, експорт м’яса та напівфінансованого м’яса, особливо екологічно чистого.
5. Первинна деревообробка, виробництво меблів.
6. Легка промисловість.
Зрозуміло, що цей перелік є дуже умовним, але він відображає основний принцип:спираючись на існуючу експортну ресурсну базу шукати напрямки, які зможуть задіяти максимальну кількість робочої сили. Звичайно, адміністративні обмеження (наприклад, дозвіл на виїзд за кордон чоловіків призовного віку) відіграють важливу роль і можуть істотно переформатувати пропозицію робочої сили. Однак багато біженців будуть готові повернутися до України, розуміючи, як вони можуть годувати своїх сімей на батьківщині.
На жаль, вектор економічної політики в умовах війни, безумовно, не спрямований на якісне рішення для безпрецедентних економічних викликів.
У таких умовах розраховувати на будь-яку відчутну допомогу або, принаймні, кроки в організації вирішення проблем стану, не має сенсу. Однак, у біженців немає часу чекати демонтажу державного апарату та глибоких реформ – від судових та закінчення фіскальними – ці люди, вже знедолені війною, мають право мати надію на гідне життя тут, у своїй країні, вже зараз.